Андрій Кончаловський

Кінорежисер, сценарист, продюсер, актор, театральний діяч.

Народився 20 серпня 1937 року в Москві. Батько — поет Сергій Михалков (1913-2009), мати — поетеса і письменниця Наталія Кончаловська (1903-1988). У 1957 році закінчив музичне училище при Московській консерваторії. У 1957-1959 роках навчався в Московській консерваторії.

Кінематографічну освіту отримав в 1965 році, закінчивши режисерський факультет ВДІКу (майстерня М.І. Ромма).

Свій дебютний фільм Михалков-Кончаловський знімав у Киргизії. Це була екранізація повісті Чингіза Айтматова «Перший учитель». Знятий в жорсткій і водночас пристрасній манері, натхненній кінематографом Куросави, фільм розповідав про руйнівну силу енергії революційного фанатизму. Занадто щирою і жертовною була боротьба вчителя Дюйшена за світле майбутнє його народу, щоб не співчувати йому, як співчували напівбожевільному революціонеру земляки, нечисленні мешканці кишлаку, оточеного кам'яними стінами гір. У цій картині Михалков-Кончаловський повною мірою продемонстрував своє блискуче режисерське обдарування і вміння працювати з акторами. У «Першому вчителі» прекрасно грали Болот Бейшеналієв та Наталія Арінбасарова, що стала дружиною режисера.

Наступною роботою стала «Історія Асі Клячиної...» (1967), яка продовжила дослідження свідомості будівника соціалізму, простої радянської людини. Фільм будувався на достовірному, майже документальному спостереженні за селянами середньої смуги Росії. Та тільки на екрані опинялася конкретна людська доля, соціально-виробничі, ідеологічні установки радянських колгоспників відступали на другий план. Історію Асі Клячиної режисер продовжив, але вже в 1994 році, показавши свою героїню на новому історичному витку. Проте в «Курочці Рябі» розмова про долю Росії отримала притчево-анекдотичну загостреність.

У своїх екранізаціях класичних творів російської літератури («Дворянське гніздо», 1969; «Дядя Ваня», 1970) Михалков-Кончаловський досліджує тему рідного дому, гнізда . З якихось мало збагненних для героїв законів їхній рідний дім виявляється хитким, крениться до руйнування. Як Лаврецький (Л.М. Кулагін) в «Гнізді», так і Астров (С.Ф. Бондарчук) і Войницький (І.М. Смоктуновський) в «Дяді Вані», шукають опору для себе в рідному ґрунті, з великими труднощами намацують її, а то і втрачають назавжди.

Самими виразними з візуальної точки зору стали багатошаровий у жанровому відношенні «Романс про закоханих» (1974) і кінопоема «Сибіріада» (1978), що викликали бурхливі суперечки в кінематографічному середовищі. Саме тут найбільш повно Михалков-Кончаловський втілив феномен світогляду радянської простої людини.

На початку 1980-х років Кончаловський поїхав на захід, де зняв кілька картин у США: «Коханці Марії» (1984), «Потяг-утікач» (1985 ), «Щасливі люди» (1987), «Гомер і Едді» (1989, Гран-прі Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні). Усі ці фільми супроводжував відносний успіх.

На початку 1990-х років повернувся до Росії, де поставив два фільми: «Ближнє коло» (1992) і вже згадану «Курочку Рябу». У 1998-1999 роках випустив дві автобіографічні книги, пов'язані загальним задумом: «Низькі істини» і «Піднесений обман», у яких з оголеною відвертістю повідав про власну долю людини і митця.

У 1997 році був обраний американськими продюсерами для постановки міні-серіалу «Одіссея» і блискуче впорався з нелегким завданням втілення найдавнішої поеми.

Поставив спектаклі: у театрі «Ла Скала» — «Євгеній Онєгін», в Опера-Бастилія — «Пікова дама», у Маріїнському і «Ла Скала» — «Війна і мир» (2000).

У 1992 році очолив широкомасштабну акцію «Некрадене кіно», в 1997 році здійснив постановку грандіозної вистави на Червоній площі, присвячену 850-річчю Москви.

Живе в Росії. Продовжує виступати в ролі режисера-постановника вистав, у тому числі музичних, сценариста і постановника фільмів у Росії і за її межами (фільми «Дім дурнів», «Лев узимку», «Глянець» і спектаклі «Міс Жулі» у Театрі на Малій Бронній, «Чайка» у Театрі імені Моссовета та ін.).

Народний артист Росії (1980).