Люк Бессон

Люк Бессон народився в родині інструкторів з підводного плавання і з самого дитинства готувався продовжити сімейну традицію. Все дитинство він провів на узбережжі Греції і Югославії, захоплено займаючись пірнанням і підводним фотографуванням. Мрією його було стати спеціалістом з дельфінів. Однак мріям не судилося збутися. У сімнадцять років у результаті нещасного випадку він втрачає можливість займатися своєю улюбленою справою.

Бессон повертається до Парижу, де пробує себе у різних сферах, доки не прив'язується до кінематографу. Люк переглядає багато фільмів, працює на знімальних майданчиках. У 19 років їде в Голлівуд, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Через три роки він повертається до кінематографа, спершу як постановник музичних кліпів, а потім і як асистент режисера у «великому» кіно. Дебютом можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Бессона була «Остання битва», знята на чорно-білу плівку з метою економії коштів. Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм було знято і режисера зарахували до другої французької Нової хвилі (яка починалася з Жан-Жака Анно та Лео Каракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала дві нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі і ще кілька різних премій.

Рік потому успіх було зміцнено картиною «Підземка» (Subway, 1985). У ній вже чітко читався специфічний стиль Бессона — гримуча суміш напруженої дії і мелодраматизму. Його герої і в наступних роботах будуть займатися своєрідним «пірнанням» в іншу, «нерідну» їм реальність, чи то кілери з «Нікіти» і «Леона», чи нирець з «Блакитної безодні». Контрастний баланс між внутрішнім і зовнішнім світами дозволяє режисерові філігранно прописувати характери своїх героїв, створюючи феєрію дії і пристрастей.

У 1988 році Бессон знімає красиву стрічку про романтику підводного світу «Блакитна безодня» (фр. Le grand bleu). Картина, пройнята ностальгією за дитинством і пошаною до професії водолаза та кумира Жака Майоля, принесла Люку гроші, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті і був вручений за роботу беззмінного композитора Бессона та звукооператора стрічки) і культову славу.

Справжньою ж вершиною режисерської кар'єри Бессона став наступний його фільм — «Нікіта» (фр. Nikita, 1990). У стрічці найбільш яскраво проявився типовий авторський стиль оповіді, коли карколомний сюжет знімається з музичною стрункістю і скрипковою напруженістю. Картину чекав касовий успіх у США. Після цієї картини Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім'ям. Під час зйомок фільму він зламав ногу і розлучився з дружиною.

Доходи, отримані від двох попередніх проектів, дозволили Бессону знову звернутися до морської теми і випустити в 1991 році абсолютно некомерційний документальний науково-популярний фільм «Атлантида» (Atlantis). Підводна одіссея в дусі Кусто стала своєрідним прощанням зі світом дитинства.

У своїй наступній, шостій за рахунком, картині «Леон» (фр. Leon, 1994) Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Режисер вперше дозволив повністю розкритися акторському дару Жана Рено. Образ по-дитячому безпосереднього і по-дорослому серйозного професійного вбивці яскраво зображується у цій картині через історію взаємин дорослого чоловіка і дванадцятирічної дівчинки, зіграної Наталі Портман. Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сентиментальності, незважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».

У 1997 році виходить нова робота Бессона, під назвою «П'ятий елемент» (The Fifth Element). Бессон залучив американських зірок — Брюса Вілліса та Гері Олдмена (останній блискуче зіграв ще в «Леоні»), а також свою дружину, Міллу Йовович. На постановку було витрачено $ 90 млн., що виразилося потім у приголомшливих декораціях, костюмах Жана-Поля Ґотьє і гримі. Фільм з уже традиційно чудовою музикою Еріка Серра і часом по-європейськи іронічними, а часом по-американськи прямими діалогами окупився, зібравши у всьому світі $ 266 млн. і став своєрідною відповіддю на низку критичних уколів за тенденцію до американської уніфікації оригінального авторського стилю режисера.

Наступною режисерською роботою Бессона стала історична постановка «Жанна Д'Арк» також з Міллою Йовович у головній ролі. Реалістичність батальних сцен, приголомшлива глибина візуальних образів і хвилююча музика переносять глядача на п'ятсот років назад, туди, де звуки молитов заглушаються дзвоном мечів і де безпросвітні ночі світили полум'ям вогнищ, що пожирали невинних жертв.

Після шестирічної перерви в режисурі, Бессон повернувся до свого старого проекту, сценарій якого почав писати ще десять років тому. І в 2005 році випустив фільм-мелодраму «Ангел-А» (фр. Angel-A).

Наприкінці 2006 року виходить на екрани його перший фільм-казка «Артур і Мініпути», який дуже сподобався багатьом дітям, а у Франції мав мало не культовий статус, який утворився ще до 2003 року, коли вийшла його ж книга, за сюжетом якої було знято частину фільму. Друга частина фільму була знята за книгою «Артур і заборонене місто», її прем’єра відбулася у грудні 2009 року під назвою «Артур і помста Урдалака». Третя частина вийшла під назвою «Артур і війна двох світів».

Люк Бессон дуже відомий як продюсер, серед останніх спродюсованих ним картин «З Парижа з любов'ю» (2010) та «Коломбіана» (2011).

Бессон був одружений з акторками: Анн Парійо (Нікіта в однойменному фільмі), Майвен Ле Беско (Діва в «П'ятому елементі»; цивільний шлюб), Міла Йовович. Нинішня дружина — Вірджинія Сілла, співпродюсер останніх проектів Бессона. У Люка Бессона є п'ять доньок.

Найбільш широке визнання Люк Бессон отримав після виходу на екрани його третього фільму «Підземка», за який він був номінований на «Найкращий фільм іноземною мовою» Британської кіноакадемії у 1986 році.