Еллен Баркін

«Фатальна жінка» в сучасному американському кіно... Навряд чи можна знайти більш яскраву носительку цього іміджу, ніж молода актриса Елен Баркін. З витонченою фігуркою, гладким порцеляновим личком, обрамленим довгим білявим волоссям, вона б цілком зійшла за гарненьку лялечку. Якби не очі — вузькі, проникливі, що бачать людей наскрізь. Жінку з такими очима не можна обдурити. Може бути, саме тому так часто на її губах з'являється крива посмішка, яка робить обличчя негарним, а часом і відразливим. Еллен Баркін — небезпечна жінка, на цьому відчутті побудовані багато фільмів, у яких вона знімалася.

У «Красунчик Джонні» (1989), де головну роль виконує улюбленець публіки Міккі Рурк, Баркін грає гангстерку Санні. Нахабна, жорстока, нещадна, вона знає, як запаморочливо діє на чоловіків її дика краса, і безсоромно користується цим. Звикла зраджувати всіх і все, вона у фіналі відкриває перестрілку, у якій гинуть всі герої, у тому числі і вона сама. Відблиск небезпеки лежить майже на всіх героїнях актриси. Та, зображуючи злочинниць, Баркін ніколи не переступає певну грань і тому ніколи не виглядає на екрані вульгарною. Їй допомагає в цьому талант і гарна акторська освіта.

Еллен Баркін почала вивчати акторську майстерність 15-річним підлітком в «Гантер коледжі», потім перейшла до Вищої школи виконавських мистецтв (Нью-Йорк). За порадою викладачів, які високо цінували її експресивну виконавську манеру, поступила в знамениту «Акторську студію», засновану Лі Страсбергом. Готувалася стати театральною актрисою, але театр розчарував її. «Перед камерою неможливо збрехати, а на сцені можна спокійно фальшивити, і ніхто цього не помітить. Сам процес фільму приносить мені куди більше задоволення, ніж сцена», — зізнається актриса. Знявшись у 1982 році в епізоді картини «Столова», Баркін була підкорена діловою атмосферою, що панує на знімальному майданчику. Звідтоді вона використовувала будь-яку можливість знятися в кіно, не соромлячись виступати в самих маленьких ролях. І ось, нарешті, в 1985 році режисер Джим МакБрайд вирішив поставити фільм «Великий кайф», розрахований виключно на індивідуальність двох молодих акторів — Еллен Баркін і Деніса Квейда. Еллен Баркін грає строгу, застебнуту на всі ґудзики помічницю прокурора, послану в Новий Орлеан, щоб розплутати непорядні справи місцевих поліцейських. Раптово спалахує пристрасть до одного з них — Ремі, що перетворює Енн Осборн на вельми зацікавленого учасника подій. Їхні любовні сцени, сповнені цнотливості і пристрасті, були визнані чи не найкращими в кіно 80-х років. Феміністки гаряче вітали фільм, тому що героїня по всіх статтях перевершувала героя.

«Великий кайф», який показав Еллен Баркін як актрису, наділену яскравим еротизмом і віртуозною акторською технікою, вивів її у провідні майстри 80-х років. Пропозиції сипалися з усіх боків. Особливо інтенсивно працювала вона в 1986-87 роках, виконуючи ролі активних, небезпечних, сексапільних жінок («Квітка пустелі», 1986; «Поза законом», 1986; «Зроблено в раю», 1987; «Сієста», 1987). Найбільшою популярністю користувався фільм «Море кохання» (1989), в якому Баркін виступила разом з Аль Пачіно, який виконав роль поліцейського. Її героїня — скромна продавщиця у взуттєвому магазині, вечорами перетворюється на войовничу феміністку-мисливицю. Яскраво-червоний костюм, розпущене волосся, яскраво-червоний з кривою усмішкою рот допомагають їй заманювати чоловіків, щоб потім вдосталь познущатися над ними. «Я живу заради кохання», — з викликом заявляє вона. Однак вбивцею виявляється її колишній чоловік, що мстив усім коханцям дружини.

Агресивність і динамізм виділяють Еллен Баркін серед актрис її покоління. Мабуть, їй одній був по силам той гарячковий темп, який запропонувала своїм акторам режисер Мері Лемберт в еротичному трилері «Сієста». Циркачка Клер, виконавиця небезпечних трюків, відправляється на пошуки свого коханця до Іспанії. Переживши там низку найнеймовірніших подій, вона знаходить смерть від руки його ревнивої дружини. Виконавська манера Баркін балансує тут на межі марення і реальності.

Героїні цієї актриси завжди небезпечні для оточуючих. Це і спонукало режисера Блейка Едвардса доручити актрисі роль чоловіка, перетвореного на жінку за його свинське ставлення до коханок. Однак картину «Підміна» (1991) не можна віднести до кращих робіт Баркін. Судячи з усього, комедія — не найсильніша сторона цієї актриси, чия гра відрізняється трохи похмурою експресією. Була одружена з актором Габріелем Бірном, виховує двох дітей.