Жан-Поль Бельмондо

Народився в Неї-сюр-Сен, департамент Верхів'я Сени, Франція, син паризького скульптора Поля Бельмондо (1898-1982). Навчаючись у середній школі, задався питанням – яку вибрати професію: бути спортсменом або артистом? До двадцяти років він вирішує, що акторство більше відповідає його запитам, ніж спорт, і вступає у Вищу національну консерваторію драматичного мистецтва. Після завершення навчання Жан-Поль починає свою професійну кар'єру на сцені і проводить значну частину п'ятдесятих років, працюючи в театрі.

Кінодебют відбувся в 1957 році у фільмі «Пішки, верхи і на машині» (фр. À pied, à cheval et en voiture), але епізоди з його участю були вирізані перед самим виходом картини. Більш значна роль дісталася йому в «Будь красива і мовчи» (фр. Sois belle et tais-toi) з Анрі Відалем у головній ролі і дебютом Алена Делона. Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі Жан-Люка Годара «На останньому диханні» (фр. À bout de souffle) – однієї з ключових стрічок світового кінематографа.

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши у фільмі Софі Лорен – «Дві жінки», за який їй була присуджена американська кінопремія «Оскар». Свої власні кращі ролі він зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: того ж Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з Міссісіпі», 1969) , Клода Шаброля («Доктор Пополь», 1972), Алена Рене («Стависький», 1974). Поряд з комерційними проектами, котрі представляють французький аналог голлівудських бойовиків і комедій, у яких Бельмондо постає в образі невиправного авантюриста, він створив ряд дуже серйозних характерних ролей, не всі з яких були оцінені по достоїнству критикою. Так, у фільмі «Спадкоємець» (1973) він створив неповторний образ Барта Корделія, спадкоємця великого статку, якому тільки належить дізнатися причину сварки між своїм батьком і тестем. У 1974 році він представляє публіці ще один характер – Антуана Стависького, російського емігранта і авантюриста, що обертається в самих вищих французьких колах («Стависький», 1974). Персонаж Жосса Бомона з фільму «Професіонал» (1981), незважаючи на деяку феєричність і гротескність фільму, також залишається одним з найважливіших творчих досягнень актора.

Він був одним із найбільш комерційно успішних акторів Франції до 1986 року. За прикладом Алена Делона створює компанію Cerito (це дівоче прізвище його бабусі) для створення власних фільмів. У 1987 році повертається на театральні підмостки, вперше після 1959 року, і з цього моменту поєднує роботу в кіно і театрі. У 1995 році похвальні відгуки критиків отримала його гра в екранізації роману «Знедолені» (реж. Клод Лелюш). У 2001 році Бельмондо переніс інсульт, звідтоді припинив роботу в театрі і кіно. У 2008 році 74-річний актор повертається на знімальний майданчик, знявшись у фільмі режисера Франсіса Юстера «Чоловік і його собака». В інтерв'ю журналу «Парі-матч» Бельмондо сказав про цю свою роботу: «Хоча я знявся в 95 фільмах і зіграв 40 театральних ролей, на цих зйомках я був щасливий як ніколи. Цей фільм не схожий на те, що я робив раніше, ця робота – зовсім в іншому ключі».