Томмі Лі Джонс

Томмі Лі Джоунс народився 15 вересня 1946 р. у Сан-Саба, штат Техас, в небагатій родині вихідців із Шотландії. Юнаком Томмі Лі підробляв на нафтовій платформі і завдяки державним стипендіям навчався у престижній Даллаській чоловічій школі св. Марка, а по закінченні її вступив до Гарвардського університету (де, якщо вірити біографам, його сусідом по кімнаті був Альберт Гор, майбутній американський віце-президент). Закінчивши коледж із ступенем бакалавра англійської літератури, Томмі переїхав до Нью-Йорку, де на бродвейських підмостках почалася його акторська кар'єра. Першим став спектакль "Патріот для мене" (1969), потім пішли десятки різних постановок як на Бродвеї, так і поза ним, серед яких виділяються "Щастя і людські очі" (1969), "Четверо в саду" (1971) і " Одіссей у нічному місті "(1974).

У 1970 р. актор дебютує в кіно, зігравши епізодичну роль студентського приятеля Райана О'Ніла у відомій мелодрамі Артура Хіллера "Історія кохання". Разом з дружиною Кейт Ларднер (внучка відомого новеліста Ринга Ларднера) і її двома дітьми від попереднього шлюбу Джоунс переїхав до Лос-Анджелеса, мекку всіх, хто мріє про акторську славу. Але всеамериканською зіркою Джоунсу судилося стати зовсім не скоро.

З 1971 по 1975 рр.. він знімався в телевізійній мильній опері "Тільки одне життя" в ролі доктора Марка Толенда, але після кінофільму Джона Флінна "Гуркітливий грім" (1977), в якому він зіграв майора Джонні Водена, найчастіше Джоунсу пропонували ролі суворих мужніх військових і поліцейських. Саме роль у фільмі "Утікач" (1993) - безстрашного американського маршала Семюела Джерарда, що переслідує підозрюваного у вбивстві Харрісона Форда, - принесла акторові премію "Оскар" за другорядна роль в 1994 р. (Успіх "Утікача" виявився настільки великий, що через п'ять років Джоунс знову перевтілився в образ маршала Джерарда у картині "Служителі закону").

Джоунс активно працював на ТБ всі 70-і рр., під час зйомок у картині "Польові дороги" (1980) він закохався в акторку Кімберлі Клофлі, що стала його другою дружиною. Першим по-справжньому успішним фільмом для нього стала телевізійна екранізація роману Нормана Мейлера "Пісня ката" (1982). Роль розчарованого в житті ув'язненого, який добровільно попросив піддати його страті, принесла Томмі Лі нагороду "Еммі". Як не дивно, зіркою Джоунса зробили зморшки, які прийшли з віком і чарівність навченої досвідом людини. Саме в зрілому віці він став зіркою жанру "екшн". Неодноразово він грав героїв бойовиків у Ендрю Девіса (фільм цього режисера приніс Джоунсу "Оскара"), окрім "Утікача" актор також співпрацював з Девісом на картинах "Пакет" (1989) і "Захоплення" (1992). В обох стрічках у Томмі Лі колоритні ролі лиходіїв. В "Пакеті" його герой-кілер повинен розправитися з президентом СРСР, щоб перешкодити потеплінню в радянсько-американських відносинах. У "Захопленні" його знавіснілий військовий яструб ледь не розв'язує ядерний конфлікт, але навчені карате руки Стівена Сігала вчасно знешкоджують героя Джоунса.

Після тріумфального успіху "Утікача" закінчилася ера "злодійських" ролей Томмі Лі; його харизма знайшла позитивний заряд. У другій половині 90-х рр., він, як мінімум, рятував Лос-Анджелес від виверження вулкана (у фільмі-катастрофі Міка Джексона "Вулкан", 1997), як максимум - всю планету Земля від інопланетних покидьків (у Баррі Левінсона в "Людях в чорному ", 1997). Але мерзотники і садисти, яких Джоунс погоджується грати виключно у улюблених режисерів - Олівера Стоуна ("Природжені вбивці", 1994) або Джоеля Шумахера ("Бетмен назавжди", 1995), - виходять у нього нітрохи не гірше лицарів без страху і докору.

Режисерський дебют Томмі Лі датований 1995-м роком. Невибагливий телефільм "Старі добрі хлопці" актор присвятив життю сучасних ковбоїв, зовсім героїчних, скромних жителів американського Заходу. Картина почасти автобіографічна - адже Джоунс народився в техаському містечку Сан-Саба, і якщо його колеги Де Ніро або Сталлоне володіють ресторанчиками, то Джоунс утримує маєток з величезною кількістю худоби.