Стівен Сігал

Стівен Сігал народився 10 квітня 1952 року в американському місті Детройт, ріс у Чикаго, а в 9 років переїхав з батьками до Лос-Анджелесу. Ще в Чикаго, коли йому було 7 років, батько повів сина на змагання з карате. Це справило на хлопчика таке сильне враження, що він вже тоді, може бути, визначив свій життєвий шлях.

З часом швидко обігнавши за здібностями і результатами всіх своїх американських ровесників і вирішивши, що в Штатах йому вже нема чого робити, він у 17 років приїхав до столиці Японії Токіо, щоб записатися в одну з численних академій східних видів єдиноборств. До нього, як представника іншої раси, поставилися з неприязню. Японці знущалися над ним і всіляко принижували. Однак незабаром ролі помінялися. Тепер ставлення неприязні у бік Стівена, загрожувало неприємностями.

Головний секрет успіху фільмів Сігала - не в кінокомпанії, не в режисерській роботі або сценарії, не в спецефектах, які, до речі, відсутні зовсім, а в особистості самого Стівена. Високий, могутній, фантастично мужній Сігал перевершує інших майстрів бойових мистецтв, які знімаються в кіно, перш за все чисто зовні, хоча мужності не позичати і Норрісу, а Ван Дамм і Лундгрен володіють більш значною мускулатурою. Він вкрай екстравагантно одягається - у «Смерті всупереч» Сігал походжає в сліпучому «місячному» жилеті, про який так мріяв Остап Бендер, і у свої роки носить оригінальну зачіску, зав'язуючи волосся в «хвіст». Але головне полягає в тому, що тільки Сігала можна сміливо назвати білим самураєм - він випромінює спокійну, але гранітно-непохитну впевненість в собі, готовність і презирство до смерті, перевагу духу над тілом, м'якість і доброту, які при виникненні екстремальної ситуації переходять у нещадність і жорстокість.

Відомо, що самурай одним своїм виглядом вселяв страх тим, хто збирався напасти на нього - навіть коли сидів до ворога спиною. Такий і Сігал. І можна стовідсотково стверджувати, що до Сігала передати менталітет самурая на екрані не вдавалося нікому з європейців.

Інше корінна відмінність Сігала від інших кінозірок, які грають у фільмах про бойові мистецтва, - це гранична реальність поєдинку, відсутність химерності, краси, ефектності і наявність максимальної ефективності. У його картинах не побачиш великої кількості головоломних трюків, якими славиться Джекі Чан, красивих високих ударів ногами, які так любить Ван Дамм. Тут все досить прозаїчно, але зате суворо і надзвичайно надійно.

У житті Стівен такий же, як і на екрані. Якось він ледь не схопився з відомим у минулому каратистом Бобом Уоллом, що знімався разом з Норрісом і Брюсом Лі в «Шляху Дракона» і «Появі Дракона». Уолл заступився за свого друга Чака, на чию адресу Сігал дозволив собі зробити кілька не зовсім коректних зауважень, і дискусія завершилася тим, що Сігал викликав Уолла на бій у повний контакт і без всяких правил, але останній настільки привабливу пропозицію не прийняв. А прочитавши про претензії до своїх фільмів, Сігал через журнал «Блек Белт» кинув всім бажаючим виклик на бій до смертельного результату. Але, зрозуміло, і це люб'язне запрошення на страту залишилося без відповіді. Хоча, кажуть, були і курйозні випадки. Наприклад, одного разу на знімальному майданчику, в перерві між зйомками, Сігал запропонував будь-якому охочому потягатися з ним силами в боротьбі. Проти нього вийшов літній каскадер і, обхопивши Сігала своїми ручищами, трохи підняв його і досить легко поклав Стівена на лопатки...

Стівен Сігал актор багатосторонній: він з однаковим успіхом може грати і лиходіїв, і благородних героїв, але надає перевагу ролям мужніх, шляхетних лицарів.