Джеймс Фокс

Справжнє ім'я – Вільям Фокс. Народився 19 травня 1939 року в Лондоні. Його мати, позашлюбна донька драматурга Фредеріка Лонсдейла, Анжела Фокс (у дівоцтві – Вортінгтон), була актрисою, а батько – Робін Фокс працював театральним агентом. У кінематограф він прийшов досить рано – в одинадцять років знявся в своєму першому фільмі, а незабаром зіграв головну роль у комедії Чарльза Френда «Магніт» (1950). Широка ж популярність прийшла до Фокса в 1963 році, з фільмом Джозефа Лоузі «Слуга» за п'єсою Гарольда Пінтера. До цього часу він вже встиг відслужити в армії, закінчив Центральну школу дикції і драматичного мистецтва і з'явився в невеликій ролі в картині Тоні Річардсона «Самотність бігуна на довгу дистанцію».

В «Слузі» Фокс з'явився в ролі Тоні, слабовільного багатого молодого чоловіка, що потрапив у залежність від власного слуги (актор Дірк Богард), який поступово практично повністю пригнічує господаря і підпорядковує його своїй волі. Саме ця складна психологічна драма, замішана на традиційних для британського суспільства класових протиріччях, стала найвідомішим фільмом Фокса за всю його кар'єру і принесла йому нагороду Британської академії як кращому молодому актору в головній ролі.

Подібно своєму старшому братові, відомому характерному акторові Едварду Фоксу, Джеймс завдяки своїй аристократичній зовнішності і завжди трохи гордовитому погляду, зіграв чимало ролей літніх аристократів – лорд Голмс у політичному трилері «Ігри патріотів» (1992, реж. Філліп Нойс), лорд Дарлінгтон у психологічній драмі «Наприкінці дня» ( 1993, реж. Джеймс Айворі), Каренін в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» (1997, реж. Бернард Роуз), сер Едгар Свіфт у мелодрамі «На віллі» (2000, реж. Філіп Хаас). Крім старшого брата Едварда, більшість найближчих родичів Джеймса Фокса також безпосередньо пов'язані з кіно – другий брат, Роберт, став продюсером, а син Лоренс і племінниця Емілія теж обрали акторську кар'єру.